У суботу 20 лютого запрошуємо на вечір джазу з піаністом Миколою Лахманом. Початок о 18:00, для резервації столика — 097 5868195.

Звучатиме класика – Джордж Ґершвін, Дюк Еллінґтон, Луї Армстронґ та інші.


У вівторок 16 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Стівена Долдрі "Години" (США, 2002).

Олег Яськів: "Показати ціле життя жінки за один день. Простягти стрілу часу на сто років. Побачити у схожих дзеркалах три портрети: письменниці Вірджинії Вульф, жінки, яка читає її роман, та жінки, яку називають міс Делавей. Подолати, зрештою, дратівливу відносність часу.

Перед нами розвивається сучасна драма античної напруги. Немов з туману підсвідомості проявляються величні у своїй трагічній самотності жіночі образи, надламані напругою або ж, навпаки, одноманітністю життя, але однаково самотні посеред цивілізації успіху.

Портретування їхніх історій розповідає нам про неповторність речей, про унікальність миті, про незнищенність пам’яті. Про те що життя стає важливим коли живеш заради іншого, а любов – реальнішою коли вона заради іншого.

Все починається з історії жінки, письменниці Вірджинії Вульф, яка всередині далеких 1920-х пише історію вигаданої жінки і бореться з депресією та думками про самогубство. Крізь стрілу часу, в оптимістичні 1950-і інша жінка, респектабельна домогосподарка, яка нудьгує від життя, читає цей роман, “Міс Делавей”, як можна здогадатися. І нарешті через півстоліття, у же в наш час, ще одна жінка, редакторка видавництва, доглядає за помираючим від СНІДу поетом і своїм колишнім коханцем, який кликав її прізвищем за героїні роману Вульф. Таким чином коло замикається і три героїні виявляються пов’язаними спільними переживаннями, стражданнями і в майже містичний спосіб життєвими долями.

Фільм довершений у відтворенні різних епох. Майже століття історії Америки (а фактично і західної цивілізації) розказана крізь призму жіночих історій, які зв’язують час та роблять його зрозумілішим через пульс людських доль. Минають роки, десятиліття років, змінюються моделі автівок та вечірні суконь, але незмінною залишається самотність жінки, її невпевненість у коханні, її хвороби і тривоги. Саме про це розповідає фільм. Він викладає нам чергову історію про ідентичність жінки.

Здавалося б, що ця чергова психологічна історія додасть мало нового і стане черговою спекуляцією на почуттях сентиментальних глядачок. Проте режисеру вдалося створити зовсім інше кіно. Його фільм став ідеальним співрозмовником для сильної жінки, навіть кращим, ніж чоловіки, які не стільки розраджують чи допомагають, скільки потребують захисту і догляду.

Складна сповідальна структура фільму викликає відчуття, що саме такому фільму можна довірити свої таємниці, радощі, сльози. Навіть філософські роздуми героїнь, яких окрім побутових та інтимних деталей, достатньо багато у фільмі, позбавлені схоластичної штучності і ведуться про життя, красу та їхню минущість, про сенс життя, який у сутності своїй полягає у любові та житті у парі, тобто про ті речі, про які жінкам так часто хочеться всерйоз говорити.

А божественна музика Філіпа Гласса, одного з кращих мінімалістів сучасності, безслівно, на вищих регістрах досконалості вторує психологічним деталям повсякденності, які і складають сутність людського життя.

Прихована ефектна метафора цього фільму розкривається у тому, що зрілість жінки зустрічається з її юністю в єдиному почуттєвому просторі. Його героїні говорять про відсутнє щастя не як про щось абстрактне і недосяжне, але як про можливе, але фатально втрачене в минулому. У фільмі багато мовчання. І саме такого мовчання, яке має руйнівну силу.  Адже як часто причиною руйнування подружніх стосунків є мовчання. Чи є причиною цьому той легковажний афоризм, що чоловіки не знають жінок або навпаки? Все, мабуть, складніше. І автори фільму, усвідомлюючи це, не дають однозначних відповідей.

Зрештою, колесо життя обертається і буде обертатися. У кожнім початку вже є кінець. Очі жінки, у яких відбивається світ, світяться олімпійською мудрістю, яка возвеличується над смертю. Чоловіку складно зрозуміти жінку. В радості, а особливо у горі.

У виправдання чоловіків зазначу, що і роман-першооснову, і сам фільм створили чоловіки. Однойменний роман американського письменника Майкла Канінгема отримав Пулітцерівську премію у 1999 році і невдовзі був екранізований англійським режисером Стівеном Долдрі. Заряджений на успіх з таким сценарієм та потужним акторським складом (Джуліан Мур, Ніколь Кідман, Меріл Стріп, Ед Гарріс), фільм неочікувано для такого серйозного сюжету, складної естетики і загалом нерозважального наративу, але прогнозовано завдяки талановитій реалізації, виправдав касові і фестивальні очікування, приніс багато престижних нагород (включно з Оскаром для Кідман) та солідний фінансовий дохід".

The Hours, Stephen Daldry, 2002


14 лютого о 19:00 запрошуємо на концерт акордеоніста Мирона Остюка «Під небом Парижа», вхід вільний.

У програмі:

  • Hubert Giraud “Sous le ciel de Paris”;
  • Michel Legrand “Les Parapluies de Cherbourg”;
  • Mireille Mathieu “Der Pariser Tango”;
  • Joe Dassin “Chanson Triste”;
  • Joseph Kosma “Les feuilles mortes”;
  • Carlos Gardel “Por una cabeza”;
  • Mireille Mathieu “La dernière valse”;
  • вальс “L' Indifference”;
  • "Tico-Tico no Fubá";
  • Luiz Floriano Bonfá “Manhã de Carnaval” та інші.

14 лютого з 17:00 до 18:00 у “Штуці” слухаємо пісні про любов. Співатиме Лілія Вовк, акомпануватиме гітарист Євген Яворський. Резервація столиків — 097 5868195.

Згадаємо класику як от “Червону руту” Володимира Івасюка, і підберемо щось із новішого українського. До зустрічі!

У суботу 13 лютого запрошуємо на свято — львівському гурту "Ойкумена" 10 років! Початок о 18:00, вхід вільний, але місць небагато, тому необхідна резервація — 097 5868195.

Звучатиме добірка найкращого — власні пісні на слова українських класиків і за народними мотивами. Словом, усе, що полюбилося слухачам та хотілося б почути наживо. Учасники: Олена Коссак (голос, бандура, перкусія), Данило Мудрий (голос), Валерій Мількін і Маркіян Коссак (перкусія).

У вівторок 9 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Філіпа Льоре "Світло" (Франція, 2004).

Олег Яськів: "Наші спогади нагадують відчайдушні прагнення повернути затишок втраченого світу. Вони майже ніколи не співпадають з правдою, але ми на це згодні, адже саме у фільтруванні пам’яті персоніфікуємо світ, надаючи йому атрибутів, з якими нам комфортніше його приймати. Там ми ховаємо свої уявлення про ідеальне кохання, справжню дружбу, гармонію з природою. Ми відшуковуємо такий затишок у вступних розділах книг, затягнутих інтригах фільмів, периферійних фрагментах картин.

Французьке кіно давно навчилося передавати життєвий спокій, створюючи емоційний затишок по глядацькій стороні екрану. Це майже ніколи не вдається американському або італійському кіно, де пафос чи естетизм нахабно порушують гармонію спокою. Не вдається британському чи іспанському, де захоплення формами чи експресіями затуляє первісну простоту. Інколи трапляється у скандинавів, але той затишок у них виходить холодним, немов леза викопаних мечів вікінгів і навряд чи він асоціюватиметься в українців зі спокоєм. Французи ж це роблять з непомітною майстерністю, ніби печуть круасани для невибагливих друзів.

Фільм “Світло” є зразком такого затишного камерного фільму. Насправді йому багато про що є сказати, але скромність та виховання не дозволяють говорити про це голосно. Він м’яко перекладає цю справу на вас – співпереживайте, співчувайте, приймайте мою історію, бо вона правдива настільки, наскільки правдивою може бути вигадана проста розповідь.   

Ця історія розповідає про жінку, яка розгубилася між двома чоловіками. Хорошими чоловіками. Її герої живуть на березі океану, на холодній півночі Франції, на узбіччі її великої культури, зайняті простими рибальськими ремеслами і сусідськими пересудами. І ось у цій герметичній, архаїчно статичній спільноті з’являється чужинець, теж француз, але чужий усім через свою історію та мовчазність. І раптово у цьому пересиченому спокоєм та безнадією світі закипають пристрасті, достойні усіх столиць світу.

Але якщо ви очікуєте чергового поєдинку у трикутнику кохання, то тут буде по-іншому і протистояння чоловіків переросте у несподівану форму, тоді як любов жінки, немов закипіла вода, розгублено битиметься в сполучених посудинах, марно прагнучи рівноваги.

Обмеженість життєвого простору персонажів тихим, знебарвленим морською водою та подряпаним північними вітрами містечком, єдиним відчайдушним криком якого є хіба що осиротілий маяк серед хвиль, дозволяє герметизувати світ приватної драми від глобальних циклонів та журнальних пристрастей. У провінції навіть вітер жорсткіший. Замкнута спільнота, немов дика ожина, завжди колить чужого. Особливо якщо з ним приходять нові пристрасті, які руйнують усталений порядок. У такому мікросвіті швидше проявляються психологічні контури людей, а з-під тіней моральних правил виходять на площу публічних видовищ їхні приховані вади та чесноти.

Здається, що стихія самої природи б’ється в унісон людським пристрастям, ніби підкреслюючи незбагненний зв’язок одухотвореного і неодухотвореного в універсумі, сплітаючи у складній взаємозалежності пливкий розум і нерухому матерію.

Рідко коли у розповідному мистецтві, яким є також і кіно, шляхетні почуття, немов вічний маятник, не знаходять спокою в героях-антагоністах. А у цьому ритуальному герці шляхетних вчинків і сильних характерів страждає найбільше жінка, яка й стала альфою і омегою цієї історії.

Так, дійсно, інформаційна доба стрімко віддаляє нас від навіть близького минулого. Ще трохи й технології стануть швидшими за спогади, а віртуальна реальність – переконливішою за дійсність. Але все головне поки що залишається: любов, дружба, честь. Фільм “Світло” саме про те, що залишається. Нехай і з вами воно буде найдовше…"

L’equipier, Philippe Lioret, 2004


7 лютого, у неділю, о 18:00 запрошуємо на улюблені мелодії з кіно. За фортепіано Олексій Карпенко, резервація - 097 5868195.

Програма:
- Lady Gaga, Bradley Cooper - "Shallow" - із к/ф "Народження зірки";
- Yann Tiersen - "Amelie" із к/ф "Амелі";
- Yann Tiersen - "La valse d'Amelie" із к/ф "Амелі";
- Ramin Djawadi - "Main theme Game of thrones" із серіалу "Гра престолів";
- Roy Orbison - "Pretty woman" із к/ф "Красуня";
- Justin Hurwitz - "Mia and Sebastian's theme" із к/ф "Ла-ла-ленд";
- "How far I'll go" із мультфільму "Ваяна";
- Jean Pierre Taieb - "Running after my fate" із к/ф "Розділювач";
- Leonard Cohen - "Hallelujah" із мультфільму "Шрек";
- Whitney Houston "I will always love you" із к/ф "Охоронець";
- Celine Dion "My heart will go on" із к/ф "Титанік";
- "Let it Go" із мультфільму "Холодне серце";
- Hans Zimmer - "Time" із к/ф "Початок";
- Hans Zimmer - "Maine theme Interstellar" із к/ф "Інтерстеллар".


У вівторок 2 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Кароліни Лінк "За межею тиші" (Німеччина, 1996).

Олег Яськів: "Ми ніколи не перебуваємо у тиші. Навіть на самоті, навіть уві сні. Насправді все вартісне у цьому світі звучить. І молитовна тиша, і кольорові сни, і сніг, що падає за вікном, і наші нездійсненні мрії, що відкладаються сухим гербарієм у пам’ять. Все наше життя проходить за межею тиші. Або ж сама тиша вплітається у його музику.

Інколи фільмам вдається стати по-особливому затишними, суголосними настрою у душі та погоді за вікном. «За межею тиші» – якраз з таких. Він огортає зимовим затишком, спокоєм снігу, який приглушує внутрішній неспокій, що нас турбує.

Легкий за формою, фільм приховує потужну енергію емоцій та роздумів, яку вивільнити зможе вже лише уважний глядач. Це поліфонічна драма стосунків: між батьками і дітьми, між чоловіком і дружиною, між людиною та музикою, між мрією та компромісом. Але також це фільм про свободу. Про боротьбу жінки за право на свій шлях. Метафорично закодований у складні стосунки обдарованої музично доньки зі своїми глухонімими батьками, насправді фільм утверджує нашу віру у силу бажання, право любові, закон унікальності кожного життя.

Дебютна робота відомої німецької режисерки Кароліни Лінк стала тільки почасти біографічною рефлексією, але більшою мірою гімном жінки, який форматує свої вчинки для досягнення мрій. Фільм отримав багато нагород, схвальні відгуки від кінокритиків (найвлучніше висловився Dirk Jasper: «Фільм, що дозволяє тиші стати музикою і знаходить силу у балансі між сміхом і плачем, щастям і болем»). Він був висунутий Німеччиною на здобуття Оскара за кращий іноземний фільм, а, отже, став кращим у своїй країні, що для дебюту є вражаючим успіхом.

Присвячений музиці, елегантно знятий, з хорошими діалогами і саундтреком, сам фільм «звучить», немов цілісний музичний твір, з експозицією, розвитком, апогеєм та фіналом.

«За межею тиші» розповідає історію про непростий шлях дівчини до музики, яка для цього долає труднощі у стосунках з батьком, який через свою глухоту парадоксально не сприймає музику. Героїня пізнає світ своїх почуттів та пристрастей, спостерігаючи також і за сімейною драмою своєї тітки, яка прагнула допомогти їй стати музиканткою.

Це добрий зразок драми «виховання і становлення», традицію яких у німецькій літературі заклали ще класики та романтики Гьоте і Шиллер, яка зараз, щоправда, набуває рівноправного змісту. Адже для режисерки цей фільм став також проактивною формою звернення до усіх жінок, які прагнуть самореалізації: “Жінки схильні занадто хвилюватися як їх сприймають. Ми хочемо бути хорошими. Але не завжди можливо бути тихими, солодкими і водночас намагатись бути лідерами або прагнути отримати щось чого потребуєш для твоєї креативної ідеї. Я хочу утвердити, що для жінки нормально хотіти досягнути чогось” – говорила сама режисерка у контексті фільму.

Незважаючи на таку досить строгу інтенцію авторки, яка, можливо, у свій час і була важливою, але на сьогодні вже цілком прийнятна у суспільстві, фільм вийшов зовсім не спекулятивним, не ідеологізованим, не декларативним і тим паче агресивним. Навпаки, перед нами проста історія дівчини, яка прагнула грати на кларнеті, піклуватися про батьків і знайти своє кохання. Все як у кожного, хто живе з мріями та обов’язками, для себе і для інших.

Ми наздоганяємо святковий зимовий настрій, яким цього року менше могли ділитися. Тож зустріч у Кіноклубі – добра нагода зробити нашу «домашню» роботу: зустрітися, посміхнутися живим обличчям і розділити радість причащання до хорошого кіно.

«За межею тиші» зворушить вас теплом та любов’ю, розлитими в кожному кадрі та фразі. Він добре закінчується, тому що всяка історія у нашому житті повинна закінчуватись добре. Хіба не так?.."

Caroine Link, Еnseits der Stille, 1996


Найближчої неділі о 18:00 запрошуємо на каву і добру музику. За фортепіано Микола Лахман, вхід вільний. Чекаємо!

Звучатимуть:
- U2 “With or without you”;
- Lady Gaga, Bradley Cooper “Shallow”;
- Cranberries “Zombie”;
- Nickelback “Far away”;
- Nickelback “When we stand together”;
- Imagine Dragons “Biliver”;
- Imagine Dragons “Demons”;
- Red Hot Chili Peppers “Californication”;
- System of a down “Lonely day”;
- Metallica “Nothing else matters”;
- The Hardkiss “Прірва”.

Будь ласка, зверніть увагу на зміни розкладу у святковий період. Працюємо:

  • 26 грудня — з 9:00 до 18:00;

  • 31 грудня — з 9:00 до 18:00;

  • 1 січня — з 12:00 до 20:00;

  • 6 січня — з 9:00 до 16:00;

  • 7 січня — вихідний.

Під час урядового локдауну не працюємо.