У вівторок 5 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Вернера Герцога "Зустрічі на краю світу" (США, 2007р.).
Олег Яськів:
"Хороше кіно – це завжди подорож у пошуках справжньої людини. У цих мандрах фантазія і думка авторів не знають меж. А ми, глядачі, як вдумливі послідовники (чи співучасники?) щоразу повертаємося до кіно з надією віднайти ще одну частинку справжності. Якщо так розуміти кіно, то стаєш одразу багатший надією, полишаєш самотність і розумієш, що ніколи не залишишся на самоті допоки хтось дивиться на світ такими ж очима, лише через око камери і що інколи вас – таких же – розділяє лише тонка площина білого екрану.
Німецький режисер Вернер Герцог – один з тих режисерів, які шукають справжніх людей та звертаються до справжності. У центрі його кінематографічного світу – людина з оголеною душею. Її пристрасті можуть бути демонічними, вчинки суперечливими. Але така людина – це завжди репліка нашого світу, в чомусь навіть його діагноз. Останні свої роботи режисер все частіше знімає у документальному жанрі, немов залучаючи останній аргумент для пошуків правди. Адже реальність складно обманути технічними екранними викрутами, заздалегідь надуманими словами, студійними візуальними чи звуковими спецефектами. Вернер Герцог у такий спосіб шукає шляхи порятунку цивілізації, заглиблюючись не лише у природний світ, але й углиб людини.
Один з кращих його фільмів новітнього періоду - “Зустрічі на краю світу” - одразу став одним з еталонів сучасної кінодокументалістики, зразковим прикладом бездефектного сплаву художнього і документального кіно, за що був справедливо номінований на Оскар та отримав інші нагороди. У результаті, фільм сприймається переконливіше, ніж художній та майстерніше, ніж документальний. Можливо, за такими фільмами майбутнє “розумного” кіно.
Перед нами по-зимовому казкова, з усіма відтінками білого кольору подорож. Значно білішого, ніж маємо на рідних вулицях, значно ближчого до того, що носимо в мріях. Це мандрівка зі справжніми людьми туди, де немає місця фальші та гламуру, в умови, де нещирість та пристосуванство гинуть, а злі наміри виморожуються. Це дивовижна картина гармонії людини з навколишнім світом, в якій навіть тиша грає свою роль.
“Одна з можливих картин” – обнадійливо подумаємо ми. І хоча режисер не такий оптимістичний, я схильний думати саме так. Адже навіть наш Кіноклуб – місце, де людина через мистецтво зустрічається з людиною – це тихий натяк Всевишнього, що все можливе і ти не один… У цьому фільмі режисер натякає, що щастя - близько, і відстань до нього не завжди вимірюється тисячами кілометрів, а знаходиться у тонкому просторі між екраном і тобою.
На таку зустріч я чекав майже два місяці. На зустріч у Кіноклубі з обличчями, які встигли стати близькими. З людьми, чиї думки та почуття мені цікавіші, ніж глянцеві журнали, комерційні книги чи «потрібні друзі» На неповторну атмосферу, яку творимо разом у трикутнику автор-екран-глядач. А вірніше, у складній просторовій фігурі, адже у нашому Кіноклубі ви завжди і насправді не одні...
І наприкінці те, що мало би бути напочатку, але поступилось місцем тексту про фільм: радість, що ми продовжуємо наш Кіноклуб, який немов фенікс відроджується у новій формі! Я дуже стараюся, щоб попри форму, незмінним залишався його особливий зміст, стиль якщо хочете, неповторна атмосфера, яка виходить за межі формату звичних кінопереглядів. Сподіваюся, що ті, до кого промовляю, теж це відчули, а ще скучили за добрим кіном у такому поданні.
Тому зараз знову маємо Кіноклуб у кращому приміщенні, на більшому екрані, з кращим звуком та смачними десертами.
Приходьте, повертайтеся і рухаємося вперед..."