23 лютого, у суботу, о 19.00 кав’ярня «Штука» запрошує на вечір авторської пісні «Срібна Підкова» знову у Львові». Захід проводиться з метою відновлення фестивалю авторської пісні, що відбувався з 1995 до 2008 року. Організатор – Об’єднання громадян мистецький центр «Срібна підкова».

Впродовж вечора лунатимуть авторські пісні у виконанні Андрія Бочка (з гурту “Illusions”), Сергія Василюка (з гурту «Тінь сонця») та інших відомих бардів. А також - популярні пісні українських гуртів, до виконання яких зможе долучитись кожен із гостей.

Вхід безкоштовний.

Організатор  – ОГМЦ «Срібна Підкова»

Контактна особа - Юрій Капраль, 098 257 06 07

Кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на вечір акустичної музики у виконанні Джошуа Претта у п’ятницю 22-го лютого о 20:00.

Музика Джошуа – сплав стилів blues та easy listening. Часто лірична, зворушлива, часом провокує підспівувати, але завжди – легка та милозвучна.

Варто наголосити, що у кав’ярні звучать не записи, а Джошуа грає наживо впродовж години чи двох.

У середу та четвер 20 і 21 лютого о 18:30 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір «Такі знайомі романтичні мелодії» у виконанні піаністки Ірини Лобанок.

У програмі:

·        Elvis Presley «Love me tender»;

·        Elvis Presley «Can't help falling in love»;

·        Frank" Sinatra «Stardust»;

·        Frank" Sinatra «All of me»;

·        Ray Charles «Georgia on my mind»;

·        Scorpions «Maybe I, maybe you»;

·        «Moon River», саундтрек до к/ф "Сніданок з Тіффані";

·        «Watch what happens», саундтрек до к/ф "Шербургські парасольки";

·        саундтрек до к/ф "Той самий Мюнхгаузен";

·        саундтрек до к/ф "Limelight" з Чарлі Чапліном та інші.

Вхід безкоштовний.

У вівторок 19 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Марко Белоккьо «Усмішка моєї матері» (Італія, 2002р.).

 Напевно, найголовніший діалог нашого життя, який не затихає у нас – це розмова з Богом. Навіть ті, хто сумнівається чи заперечує існування вищого розуму, часто до нього апелює. У цій розмові ми, ким би не хотіли здаватися перед світом, завжди справжні перед собою. Таку розмову неможливо підслухати, ба більше, навряд чи вона буде зрозумілою сторонньому. Адже всю суму досвіду, страждань, сподівань та емоцій може належно оцінити хіба що наш постійний співрозмовник.

Життя – у культурних своїх проявах – може лише підказувати нам правильні слова та підштовхувати до дій, підвищувати нас у діалозі, робити розумнішими, глибшими, чуйнішими і водночас стійкішими до аргументів Бога. Тому розмова часто виходить складною, а розумна людина отримує щораз більше запитань, аніж відповідей.

Релігійні інтонації у мелодії світового кіно ніколи не домінували. Проте немає сумніву, що серйозне кіно не буде звучати переконливо, якщо у ньому не буде місця для Бога, навіть якщо воно й залишається порожнім. Тому добре кіно завжди значно духовніше, ніж жанрово релігійне чи тим паче розважальне.

Відомий італійський режисер Марко Беллоккьо сумою свого кінематографічного набутку заслужив на Каннську та Венеційську нагороди за визначний вклад у світове кіно. Значною мірою завдяки сильній духовній складовій своїх фільмів. В одному з кращих з них – “Усмішці моєї матері” (або “Час релігії” в оригінальній назві) – він максимально наближається до релігії як з формальної, так і з внутрішньої сторони. Стрічка розповідає про сучасного художника, який був залучений у кампанію про визнання його матері святою. З цієї фабули режисер вибудовує справжню драму стосунків людини з оточенням та внутрішніми переконаннями.

Такі фільми залишають терпкий, але багатий післясмак, який ще довго буде просити нас дивитися на деякі важливі речі по-іншому. Саме такий ефект – свідчення дієвості кіно як мистецтва.

Після перегляду фільму не перестаєш дивуватися деяким кінокритикам, які продовжують ховати італійське кіно, апелюючи до великих традицій минулого. Хочеться гірко відповісти їм, що не відмовився б від такої кризи в українському кіно. Творчість Беллоккьо, як і Бертолуччі, Торнаторе чи братів Тавіані є якраз навпаки – унікальним прикладом безболісної естафети поколінь, коли великі досвідчені майстри ведуть за собою молодь не лише своєї країни, але й європейського континенту.

У світлі останній подій з Ватикану подивитися добре італійське кіно, в якому Ватикан грає одну з головних ролей, буде хорошим приводом більше зрозуміти сучасні процеси у духовних інституціях нашої Європи та нашої України.

Приз екуменічного журі Каннського кінофестивалю,

приз Європейської кіноакадемії,

4 нагороди асоціації італійських кіножурналістів.

16 та 17 лютого, на вихідних, о 18:30 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір «Такі знайомі романтичні мелодії»: у суботу їх виконуватиме піаністка Ірина Лобанок, у неділю до неї долучиться тенор-саксофоніст Ростислав Гаврош.

У програмі Ірини Лобанок:

·        Elvis Presley «Love me tender»;

·        Elvis Presley «Can't help falling in love»;

·        Frank" Sinatra «Stardust»;

·        Frank" Sinatra «All of me»;

·        Ray Charles «Georgia on my mind»;

·        Scorpions «Maybe I, maybe you»;

·        «Moon River», саундтрек до к/ф "Сніданок з Тіффані";

·        «Watch what happens», саундтрек до к/ф "Шербургські парасольки";

·        саундтрек до к/ф "Той самий Мюнхгаузен";

·        саундтрек до к/ф "Limelight" з Чарлі Чапліном та інші.

У виконанні Ростислава Гавриша впродовж години звучатимуть світові хіти, серед яких:

·        Раймонд Паулс «Довга дорога в дюнах»;

·        Ray Charles «Hit The Road Jack»;

·        John Lennon «Imagine»;

·        Nino Rota «Godfather»;

·        Antônio Carlos Jobim «The Girl from Ipanema»;

·        Consuelo Velázquez Torres «Bésame Mucho».

14 лютого, у Валентинів день, о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Ірини Лобанок «Мелодії для закоханих».

Окрім того, пари, які святкують цей день та зайдуть до нас на каву, отримають невеличкий презент.

У вівторок 12 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еліа Казана «Трамвай «Бажання» (США, 1951р.).

Коли дерева були високими, Голівуд, немов, величезна неонова зірка, освітлював планету Кіно. Виокремлював акторів, викарбовував режисерів. Творив нові жанри і так підживлював силу кіномистецтва. Зараз ніби все так і залишилось – і актори-зірки, і популярні режисери, і захмарні бюджети, тобто індустрія в розвитку – але щось невловиме, здається, втрачено. Можливо, ті великі часи були юністю, а зараз – перестигла зрілість...

Як би там не було, але у класичних американських фільмах є особливий шарм, своя формула краси. Те, що ми називаємо магією кіно. Алхімічними її складовими залишаються ті ж сценарій, режисер, оператор, актори. Але формула вічного життя кінофільму, чи входження у Класику, досі незбагненна.

Яскравий зразок справжньої кінематографічної класики – фільм «Трамвай «Бажання» видатного театрального і кінорежисера Еліа Казана. У ньому майстерно поєднані драматургія (за виданою п’єсою Тенессі Вільямса), неперевершена акторська майстерність (поява нової зірки Марлона Брандо поруч з визнаною Вів’єн Лі). Але головним є глибокий символічний зміст фільму, який прихований у протистоянні двох різновидів людської краси – внутрішньої та зовнішньої, двох сил – грубої життєвої і крихкої душевної, у відчайдушному прагненні до життєвої гармонії, до збереження таких головних людських цінностей як співчуття, любов, власна гідність.

Зрештою, класичний фільм завжди багатогранний і кожен, хто приходить до нього, знайде щось важливе для себе.

І ви приходьте. У наш Кіноклуб, на зустріч зі справжньою кінокласикою. У стильній кав’ярні, яка якнайкраще пасує до “витриманого” кіно як інтер’єром так і доброю кухнею. І найголовніше – розумним глядацьким колом.

Чотири нагороди Оскар, в тому числі за геніально зіграні акторські ролі,

приз Британської кіноакадемії Вів’єн Лі за кращу жіночу роль,

2 призи Венеційського кінофестивалю,

Премія Золотий глобус.

8, 9 та 10 лютого, з п’ятниці по неділю, о 18:30 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір піаністки Ірини Лобанок і тенор-саксофоніста Ростислава Гавриша.

У програмі Ірини Лобанок:

·        George Gershwin "Summertime";

·        Duke Ellington "Sophisticated Lady";

·        Francis Webster "The shadow of your smile";

·        Chick Corea "La Fiesta";

·        Jerome David Kern "Smoke";

·        George Gershwin "The man I love";

·        Milan Dvořák "Jazz etude" ;

·        Manfred Schmitz "Take five for Dave";

·        Юрій Чугунов "Прогулянка" та інші.

У виконанні Ростислава Гавриша звучатимуть світові хіти, серед яких:

·        Раймонд Паулс «Довга дорога в дюнах»;

·        Ray Charles «Hit The Road Jack»;

·        John Lennon «Imagine»;

·        Nino Rota «Godfather»;

·        Antônio Carlos Jobim «The Girl from Ipanema»;

·        Consuelo Velázquez Torres «Bésame Mucho».

У вівторок 5 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Вернера Герцога "Зустрічі на краю світу" (США, 2007р.).

Олег Яськів:

"Хороше кіно – це завжди подорож у пошуках справжньої людини. У цих мандрах фантазія і думка авторів не знають меж. А ми, глядачі, як вдумливі послідовники (чи співучасники?) щоразу повертаємося до кіно з надією віднайти ще одну частинку справжності. Якщо так розуміти кіно, то стаєш одразу багатший надією, полишаєш самотність і розумієш, що ніколи не залишишся на самоті допоки хтось дивиться на світ такими ж очима, лише через око камери і що інколи вас – таких же – розділяє лише тонка площина білого екрану.

Німецький режисер Вернер Герцог – один з тих режисерів, які шукають справжніх людей та звертаються до справжності. У центрі його кінематографічного світу – людина з оголеною душею. Її пристрасті можуть бути демонічними, вчинки суперечливими. Але така людина – це завжди репліка нашого світу, в чомусь навіть його діагноз. Останні свої роботи режисер все частіше знімає у документальному жанрі, немов залучаючи останній аргумент для пошуків правди. Адже реальність складно обманути технічними екранними викрутами, заздалегідь надуманими словами, студійними візуальними чи звуковими спецефектами. Вернер Герцог у такий спосіб шукає шляхи порятунку цивілізації, заглиблюючись не лише у природний світ, але й углиб людини.

Один з кращих його фільмів новітнього періоду - “Зустрічі на краю світу” - одразу став одним з еталонів сучасної кінодокументалістики, зразковим прикладом бездефектного сплаву художнього і документального кіно, за що був справедливо номінований на Оскар та отримав інші нагороди. У результаті, фільм сприймається переконливіше, ніж художній та майстерніше, ніж документальний. Можливо, за такими фільмами майбутнє “розумного” кіно.

Перед нами по-зимовому казкова, з усіма відтінками білого кольору подорож. Значно білішого, ніж маємо на рідних вулицях, значно ближчого до того, що носимо в мріях. Це мандрівка зі справжніми людьми туди, де немає місця фальші та гламуру, в умови, де нещирість та пристосуванство гинуть, а злі наміри виморожуються. Це дивовижна картина гармонії людини з навколишнім світом, в якій навіть тиша грає свою роль.

“Одна з можливих картин” – обнадійливо подумаємо ми. І хоча режисер не такий оптимістичний, я схильний думати саме так. Адже навіть наш Кіноклуб – місце, де людина через мистецтво зустрічається з людиною – це тихий натяк Всевишнього, що все можливе і ти не один… У цьому фільмі режисер натякає, що щастя - близько, і відстань до нього не завжди вимірюється тисячами кілометрів, а знаходиться у тонкому просторі між екраном і тобою.

На таку зустріч я чекав майже два місяці. На зустріч у Кіноклубі з обличчями, які встигли стати близькими. З людьми, чиї думки та почуття мені цікавіші, ніж глянцеві журнали, комерційні книги чи «потрібні друзі» На неповторну атмосферу, яку творимо разом у трикутнику автор-екран-глядач. А вірніше, у складній просторовій фігурі, адже у нашому Кіноклубі ви завжди і насправді не одні...

І наприкінці те, що мало би бути напочатку, але поступилось місцем тексту про фільм: радість, що ми продовжуємо наш Кіноклуб, який немов фенікс відроджується у новій формі! Я дуже стараюся, щоб попри форму, незмінним залишався його особливий зміст, стиль якщо хочете, неповторна атмосфера, яка виходить за межі формату звичних кінопереглядів. Сподіваюся, що ті, до кого промовляю, теж це відчули, а ще скучили за добрим кіном у такому поданні.

Тому зараз знову маємо Кіноклуб у кращому приміщенні, на більшому екрані, з кращим звуком та смачними десертами.

Приходьте, повертайтеся і рухаємося вперед..."

1, 2 і 3 лютого, з п’ятниці по неділю, о 18:30 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір піаністки Ірини Лобанок і тенор-саксофоніста Ростислава Гавриша.

У виконанні тандему звучатимуть:

• Erroll Garner "Misty";
• Earle Hagen "Harlem Nocturne".

У програмі Ірини Лобанок:

• George Gershwin "Summertime";
• Duke Ellington "Sophisticated Lady";
• Francis Webster "The shadow of your smile";
• Chick Corea "La Fiesta";
• Jerome David Kern "Smoke";
• George Gershwin "The man I love";
• Milan Dvořák "Jazz etude" ;
• Manfred Schmitz "Take five for Dave";
• Юрій Чугунов "Прогулянка"  та інші.