Дорогі друзі! Сьогодні розпочалось свято «На каву до
Львова!». А разом із ним – вибір найкращої кав’ярні нашого міста.
«Штука» теж змагається за цей титул, але без вашої допомоги нам ніяк не впоратись. Будь ласка, підтримайте нас не словом, а клац-клацом:)
http://coffeefest.lviv.ua/uk/poll-2013/
У вівторок 24 вересня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Педро Альмодовара «Поговори з нею» (Іспанія, 2002).
Альмодавар належить до таких режисерів, які повертають кіно його магічну силу. Змушують замовкати у благословенній тиші, яка огортає глядача по закінченні дива. Панічно віднаходити слова, щоб пояснити власну розгубленість та захоплення від побаченого. Тобто, повертають кіно його іншу реальність. Майже містичну, як у Маркеса, майже поетичну, як у Барріко. Люди знову починають вірити у силу мистецтва, щойно переглядають його фільм. Тому й чекають на нього як на рятівні ліки від нудьги повсякденності, стерильності сучасного кіна та малозмістовної атракційності телебачення.
На щастя, Альмодавар достатньо плодовитий та ще не старий режисер. На щастя, його наділено талантом творчо еволюціонувати, але в межах витонченого смаку та високої майстерності. Починаючи з перших фільмів (як от “Матадор”, який відкрив, до речі, Бандераса) він завжди робить високоякісне кіно, не схоже ні на кого. Тобто, “стиль Альмодавара” – це щось дане йому разом з талантом.
Про фільми Альмодовара завжди багато пишуть. Пишуть, бо це подія, пишуть, щоб подивились глядачі, пишуть, бо це, зрештою, черговий тріумф кіномистецтва. Про фільми Альмодовара завжди багато дискутують, особливо коли вони торкаються болючих тем сучасного життя людини (як от проблема зміни статевої орієнтації у “Все про твою матір”, нетрадиційного кохання у “Матадорі”, кохання та зради у “Живій плоті”). Як і все, що зроблено талановито, його кіно не надається до однозначних оцінок.
Актуальні за змістом, фільми Альмодовара завжди іспанські за духом. Причому увиразнюються не фольклорним колоритом, а невловимими акцентами кіномови. Образи, характери, ба навіть кольори – вийнятково іспанські. Навіть специфічна пластика монтажу є відображенням особливого, гарячого піренейського температументу. Ці характерні ознаки творчого почерку режисера присутні майже у всіх його фільмах. Лише останній період його творчості позначений деяким ослабленням сили фільмів та відхиленням від “високого стилю” на догоду голівудівським стандартам.
Проте фільм “Поговори з нею” створений у період найбільшого піднесення таланту майстра і залишається одним з шедеврів Альмодовара. Це чуттєвий і поетичний, глибокий і драматичний гімн багатогранній любові чоловіка до жінки, переданий пластичними формами кіно і музики чудового композитора та постійного автора музики до його фільмів Альберто Іглесіаса. Він хвилює та заспокоює, змушує думати і звіряти власні думки та вчинки. Він позбавляє впевненості у власній останній істині і розширює браму сприйняття почуттів інших.
Це саме такий фільм, який потрібно прожити. Краще разом, ніж наодинці… приходьте…
Олег Яськів
Habla con ella, Pedro Almodovar, 2002.
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
21 та 22 вересня, на вихідних, о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на музичні вечори «Такі знайомі романтичні мелодії» у виконанні піаністки Ірини Лобанок.
У програмі:
Вхід безкоштовний.
У п’ятницю 20 вересня о 18:30 кав’ярня «Штука» запрошує на розмову про міжвоєнну Галичину, пережиту і описану польським письменником Анджеєм Хцюком. Розповідатиме Наталка Римська, перекладачка його мемуарних оповідей про Велике Князівство Балаку - «Атлантиди» та «Місяцевої землі», які вийшли друком у видавництві «Критика» два роки тому.
Анджей Хцюк народився 13 січня 1920 року у Дрогобичі. Навчався у гімназії імені Владислава Ягайла, де в той час працював вчителем малювання Бруно Шульц. Перші письменницькі спроби втілював у журналістських проектах – шкільному і харцерському часописах, курортній газеті Трускавця. Після радянського вторгнення Анджей Хцюк втікає через Угорщину у Францію. У 1951 році перебрався до Австралії, і врешті там здобув можливість жвавої письменницької праці.
Лиш в описуванні рідним балаком Анджей Хцюк бачив можливість врятувати від забування місця та людей, дорогих серцю: «Немов Атлантида, затонули всі денні і нічні клопоти того народу багатьох народів, поєднаних львівським затягуванням кількома мовами; зникли не тільки люди і природні, приписані їм місця, - бурхливе море поглинуло той неповторний стиль життя містечок на сході Польщі, тієї інтелігенції багатьох народів, що ще підтримувала якісь старовіцькі форми та критерії Австрійської імперії, як і власні, місцеві й індивідуальні, особисті кожного дивака. Поєднувалося це все з незбагненним уже нині гумором і з людською щирістю найвищої проби, яка часом прибирала вигляд цинізму».
Анджей Хцюк – прекрасний оповідач, а Наталка Римська – єдиний і найкращий хцюколог на українських просторах. Тому наполегливо рекомендуємо: не прогавте!
Вхід вільний.
Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.
Організатор – кав’ярня-галерея «ШТУКА».
У четвер 19 вересня о 19:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на моновиставу-лекцію Олега Яськіва «Мій Бетговен».
Авторський проект Олега Яськіва – це цикл лекцій-моновистав, присвячених видатним композиторам, у яких слово поєднується з музикою і екранними представленнями в єдину за ідеєю, філософією та втіленням форму.
Це друга зустріч з авторського циклу розповідей про життя і творчість великих митців минулого, який був започаткований у 2012 році моновиставою-лекцією «Мій Моцарт».
Під час зустрічі у формі мультимедійного представлення буде висвітлено сторінки життя Людвіга ван Бетговена, розкрито психологічний та соціальний портрет композитора, культурні та історичні джерела його музики, а також представлені музичні твори і кращі сучасні хореографічні та анімаційні інтерпретації його композицій.
Розповідь побудована на неакадемічному і нетрадиційному розкритті духовного світу великого композитора та його музики і покликана розкрити феномен генія і трагізм його стосунків зі світом.
Задум та втілення такого проекту є новим для україномовного простору і здійснюється в Україні вперше.
Запрошуються усі шанувальники музики, кіно, хореографії і літератури, освічені та відкриті до культури мешканці та гості Львова.
Вхід вільний.
Довідка та резервування столиків - (097) 586 81 95.
У вівторок 17 вересня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Івана Вирипаєва «Танець Делі» (Росія, 2012).
“Високого жанру більше немає і він не повернеться. Я взагалі впевнений, що мистецтво померло. Постмодернізм був останнім, що художник міг запропонувати світові. Сьогодні створення творів мистецтва у їхньому колишньому розумінні неможливе. Це не залежить ані від масштабу особистості митця, ані від таланту. Не буде сьогодні ані Сальвадора Далі, ані Леонардо да Вінчі, ані Тарковського. Ніхто сьогодні не в стані створити велике мистецтво. Не існує більше роботи з новими формами. Сьогодні ми переходимо на новий вид комунікації. Я би назвав його духовною комунікацією між енергіями та свідомостями. Глядач приходить у театр або кіно для діалогу…”.
Чи не вперше власний текст я розпочинаю чужими словами. Але ці слова, попри деяку категоричність, влучно відображають розуміння місця і місії сучасного мистецтва і кіно зокрема.
Ці слова звучать ще більш переконливо, тому що сказані саме митцем, а не критиком, творцем, а не інтепретатором. Талановитим, думаючим, небайдужим і ще достатньо молодим режисером, який створює фільми з усвідомленням їхньої сили або безсилля.
“Танець Делі” – остання робота Івана Вирипаєва, одного з найяскравіших представників нової хвилі російського кіно. Ціле покоління талановитих режисерів живлять своєю енергією потужну традицію російського кіно. І слід визнати, що завдяки їм російське кіно як було, так і залишається одним з кращих у світі. Деякі його зразки – справді найвищої проби якості – глибокі, драматичні. Щоправда, багато фільмів, відображаючи стан свідомості сучасної людини (і російської, зокрема), виходять похмурими і навіть депресивними.
Проте це зовсім не стосується Івана Вирипаєва. Він – режисер “світлої сторони життя”. Його фільми – легкі і тому піднесені, хоча й змістовно глибші, ніж у колег. Водночас, вони настільки сильні, що здатні допомогти людині подолати тягар життя і піднятися у простір світлих ідей та мистецтва. Нагадати людині, що для того “щоб вижити у сучасному світі, необхідно усвідомити, що ти і світ – єдине ціле. Ти і є цей світ, а не просто живеш у ньому” – знову процитуємо режисера.
“Танець Делі“ – легкий і водночас дуже незвичний фільм. Майже неймовірний за формою та мовленевою культурою. Цілковито авангардний, просякнутий театральною естетикою, духом Джойса, Беккета і Хармса, фільм звучить як бароковий концерт на теми життя і смерті, кохання і вірності, духовності і співчуття. А сприймається набагато легше, ніж “жанрові”, але бездарні стрічки про любов чи супергероїв. Слова у структурі цього фільму слугують фоном, на якому, як на фотопапері, проявляються справжні думки, які у такому контрасті проникають глибоко в душу. Симетрія простежується не лише у структурі, але навіть у інтуїтивній взаємодотичності назви фільму та музики Боріса Грєбєнщікова.
І формально, і змістовно, це дуже “неросійський“ фільм, якщо мати на увазі ментальні та політичні аспекти кіно і наше, українське, їх сприйняття. Мені здається, що “Танець Делі“ – рідкісний і яскравий зразок чистого мистецтва, нового кіно, про яке говорить режисер. Яке ми шукаємо. На яке чекаємо…
Олег Яськів
Танец Дели, Иван Вырыпаев, 2012.
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
15 вересня, у неділю, о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір «Такі знайомі романтичні мелодії» у виконанні піаністки Ірини Лобанок.
У програмі:
Вхід безкоштовний.
«Кореспондент» підготував для гостей міста спецпроект «Гід по Форуму видавців у Львові». На думку редакції журналу, «Штука» - одна із п’яти найкращих кав’ярень, що приймають літературний фестиваль. Дякуємо за чудову несподіванку! Приємно!
Електронна версія путівника - http://ua.korrespondent.net/showbiz/1599224-korrespondent-vipustiv-putivnik-iz-najcikavishih-podij-knizhkovogo-forumu-u-lvovi/
12 вересня, четвер
13:00-13:45 - презентація книги: Богдан Боденчук «Море».
Організатор: Компанія «Крок».
Промовці: Юрій Завадський, Богдан Боденчук.
18:00-19:30 - творчий вечір Олексія Ганзенка – переможця цьогорічної Коронації слова.
Організатор та промовець: Олексій Ганзенко.
20:00-22:00 - презентація збірки віршів Надії Заячківської.
Модератор: Зоряна Гладка.
13 вересня, п’ятниця
15:00-15:45 - презентація: серія «Pixels».
Організатор: Компанія «Крок».
Промовці: Юрій Завадський, Юрій Матевощук, ВасильКолісник, Володимир Вакуленко-К.
18:00-19:20 – Перша тисяча кроків: презентація ювілейного збірника та сайту Київської літературної студії «Перехрестя».
Організатор: Київська літстудія «Перехрестя» при КО НСПУ.
Промовці: Леся Мручківська, Вікторія Осташ,Володимир Осипенко.
20:00-21:30 – Вечір пам’яті Василя Кожелянка. Презентація першого літературно-критичного дослідження його творчості.
Організатори та промовці: Володимир Вакуленко-К., Антоніна Аністратенко.
14 вересня, субота
14:00-15:30 – «МІСТО-(В)МІСТ»: Всеукраїнський конкурс-фест урбаністичної поезії «Урба-Перехрестя-2013».
Організатор: Вікторія Осташ.
Промовці: Валентина Захабура, Вікторія Осташ, Антоніна Спірідончева, Олександра Шаповал.
16:00-16:45 – імпровізація літературно-театрального дійства «Аліса в Країні Див».
Організатор – Володимир Вакуленко-К.
Промовці: Євгенія Чуприна, Володимир Вакуленко-К., Артем Полежака, Анна Малігон, Ярослав Петришин, Леся Мудрак, Антоніна Аністратенко, Мар’яна Луна, Володимир Сергієнко, Юлія Марищук.
17:00-17:45 – презентація книги Артема Захарченка «Революція Гаджетів. Інтернет-детектив». Модератор – Анна Малігон.
Організатор: «Зелений пес», м.Київ.
Промовці: Артем Захарченко, Анна Малігон.
19:00-19:45 – зустріч з поетом: Роберт «Риба» Рибіцкі.
Організатор: Андрій Шийчук.
Промовці: Гєник Бєляков, Роберт Рибіцкі.
20:00-21:30 – презентація книги Христі Венгринюк «Хутір Америка». Модератор – Ксеня Харченко.
Організатор: «Книги-ХХІ».
Промовці: Любко Дереш, Христя Венгринюк, Ксеня Харченко.
У вівторок 10 вересня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Крістіана Мунджіу «За пагорбами» (Румунія-Франція-Бельгія, 2012).
Як тяжко б’ється серце в сум’ятті розуму. Як важко вдихнути на повні груди, коли бракує повітря. Як складно залишатись вільною людиною, коли довкола стільки протиріч. Життя може здатися легким, лише коли не думати про ближнього. Інакше, як тільки ти допускаєш співчуття і віднаходиш у серці справжню любов, уся складність світу відкриває свої важкі брами. І ти залишаєшся наодинці. Зі страхом, з байдужістю, з відповідальністю, зі своєю непогасною любов’ю. З Богом, нарешті.
Крістіан Мунджіу творить кіно, яке, немов катетер, проникає у вени, розтікається з кров’ю по всьому організму, заполонює розум і навантажує серце. Уже вдруге він вичавлює сентиментальні води з Європи, залишаючи чистий еліксир прозріння. Спочатку він вразив Канни фільмом «4 місяці, 3 тижні, 2 дні», остаточно переконавши світ, що нове румунське кіно – це не екзотична розвага для європейських інтелектуалів, минуща як будь-яка мода, а серйозна терапія новітньої свідомості, яка прописана надовго.
Крістіан Мунджіу прийшов не один. Їх, народжених в агонії радянської Румунії, виплеканих суворою пострадянською дійсністю, прийшло у Європу відразу ціле покоління – молодих, талановитих, сміливих, вільних. Крім нього ще Крістіан Немеску, Корнеліу Порумбою, Крісті Пую, Каталін Мітулеску. Серед них він, можливо, найкращий, найпереконливіший. Але всі разом вони свідчать Україні приклад як можна творити справжнє і успішне кіно з ще важчої, ніж у нас, дійсності.
Безумовно, явище румунського кіно не виникло раптово і з нічого. Реалізм, повернутий обличчям до людини, виник значно раніше в Європі. Просто останнім часом приходить розуміння, що тільки таке кіно – позбавлене гламуру, манірності, популізму, мелодраматизму, гіперінтелектуальності – може говорити з людиною потрібною їй мовою. Тому найбільші європейські режисери вибрали шлях правди, щоб дістатися до серця людини. Тому Ларс Трієр, брати Дарденн, Жак Одіар, Крістіан Мунджіу – полюсні координати сучасного європейського кіно. Кожен, хто бачив хоча б по одному їхньому фільму, пам’ятає те запаморочення, яке викликали вони. Це майже фізичне відчуття того, що ми абстрактно називаємо “силою кіно”.
Фільм “За пагорбами” – якраз таке сильне кіно. Дивовижно, що воно близьке Європі, хоча значно зрозуміліше має бути нам, адже зроблене у православно-пострадянських координатах. Але, можливо, у цьому й немає дива. Адже коли залишаєшся наодинці з Богом, озброєний лише силою любові, ніхто не має переваги, ніхто не знає де вихід…
Олег Яськів
Нагороди: 3 призи Канського кінофестивалю.
Dupa dealuri, Cristian Mungiu, 2012.
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/