У вівторок 4 березня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Террі Джорджа «Сини справжніх матерів» (Ірландія-США, 1996).

У цей неспокійний час культура з низьким поклоном поступилася культу героїзму та жертовності українців.

Цілком поділяючи цю зміну, Кіноклуб затримує дихання і мовчить, коли ми потрібніші на барикадах. Упродовж довгих місяців боротьби ми дивилися фільми, які не відволікали увагу від головного і лише підсилювали наш дух. Це були фільми про справжніх лідерів, про здвиги народів та подвиги одиниць. Це були фільми, в яких тема боротьби за свободу та гідність була головною.

Сьогодні ми продовжуємо цю серію, оскільки перемога ще не остаточна і нам усім ще багато потрібно зробити, щоб покоління наших дітей жило в іншій країні.

Тому ірландський фільм “Сини справжніх матерів” додасть кожному криці у серці та волі в душі.

Українці люблять ірландців. Люблять не лише через дивовижно глибоку та самобутню культуру цього острівного народу, не лише за краще у світі темне пиво чи найшвидше вистукування підошв у танцях. Для українців Ірландія – це легенда, яка єднає нас з усіма народами, що боролися та борються за свободу. Недаремно ми так любимо святкувати день святого Патрика – патрона Ірландії.

Ірландці довго та криваво боролись за свою незалежність. Вони втратили мову, але створили одну з кращих літератур. Вони пережили масштабні еміграції, але зберегли національну самобутність. Вони втратили частину власної території, але домінують у США.

Вони такі відмінні та водночас схожі до нас.

“Сини справжніх матерів” розповідає про героїчний прояв стійкості духу бійців Ірландської республіканської армії проти британської репресивної системи. Але пронизливий драматизм фільму полягає в тому, що боротьба за людську гідність показана крізь призму страждань та мужності матерів молодих хлопців.

Цим ірландським хлопцям, які ламали ворожу систему, було трохи більше за двадцять. Майже однолітки наших, які віддали свої життя за гідність цілого народу.

Подивимося цей фільм не лише у пам’ять про загиблих, але й заради живих. Тому що боротьба ще не закінчена. Тому що українці, як і ірландці, вже довели, що дух сильніший за тіло, а любов – за ненависть…

Олег Яськів

 

Terry George, Some mother’s son, 1996

Нагороди: приз кращому режисеру Європейської кіноакадемії, приз глядацьких симпатій у Сан-Себастьяні.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У березні кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фотовиставку Ігора Філатова «Наш сакрум». Відкриття відбудеться у суботу 1 березня о 16:00.

Про свою п’яту персональну виставку автор розповів лаконічно, інтригуючи: «Вишукуючи проявлення вселенської святості, ми намагаємось віднайти святиню у собі. Ці межі зримого і незримого сповнені відчуття таїнства. Тонкі матерії нашої екзистенції час од часу перетинаються з матерією духовного, творячи візерунок, що проявляється у точках дотику цих двох складових нашого життя. І цей візерунок, як химера, проступає у найнесподіваніших місцях...».

Експозицію можна оглянути щодня  з 1 по 31 березня, вхід вільний.

 

Про автора

Народився у 1970 році. Свідомо почав займатися фотографією у 2002р.

•  2003 - персональна виставка "Око на кінчиках пальців" (в рамках виставки "Реклама+Бізнес 2003"), Палац Мистецтв у Львові;
• 2005 - персональна виставка "Обличчя і місто" (в рамках виставки "Реклама+Бізнес 2005"), Палац Мистецтв у Львові;
• 2006 - диплом за друге місце у конкурсі «Моя половинка», організатор - photographic.com.ua;
• 2010 - фотопроект-виставка "100 сердець", кав’ярня-галерея «Штука» у Львові;
• 2011 - персональна виставка «1/6», Галерея Купчинського у Рівному;
• 1-10.06.2013 – учасник колективної фотовиставки «Вулична фотографія», організатор - FOTO.UA.

27 лютого канал "24" підготував відеосюжет про художні втрати будівель, які постраждали в ніч на 19-те лютого, та нашу ідею створення Музею української сецесії у приміщенні недіючої Прокуратури. Для перегляду клацніть ТУТ.

Від імені колективу кав’ярні-галереї «Штука» звертаємось до громади міста Львова і депутатів Львівської міської ради з ініціативою зміни цільового призначення будинку №17 на проспекті Шевченка, де розташовано недіючу Прокуратуру Львівської області, для створення Музею української сецесії.

Сецесія – новітній мистецький напрямок кінця ХІХ – початку ХХ століття, що знайшов своїх послідовників на території більшої частини Європи та у прагненні стильової цілісності об’єднав усі галузі декоративно-ужиткового мистецтва, архітектуру, дизайн інтер’єрів, різьбу і графіку. Сецесійними рисами стали плавні, хвилясті лінії, абстрактні та рослинні орнаменти, вільні композиційні рішення, асиметрія, пластичність і делікатна пастельна колористика. До митців, які творили українську сецесію, належать: архітектори Іван Левинський, Альфред Захаревич, Владислав Городецький, Тадеуш Обмінський, Юліан Марковський, Карел Боублік; художники Каєтан Стефанович, Казімєж Сіхульський, Фелікс Вигживальський, Олена Кульчицька, Модест Сосенко. І цей перелік далеко не повний.

Будинок №17 на проспекті Шевченка зведено у стилі європейської сецесії з елементами неокласицизму будівельною фірмою Івана Левинського за проектом Альфреда Захарієвича і Тадея Обмінського у 1907-1910рр. В інтер’єрі є чимала кількість творів декоративно-ужиткового мистецтва, виконаних у сецесійному стилі,  серед них - малярські панно, вітражі, мозаїка.

Початковий цільовим призначенням будівлі було розміщення Торгово-Промислової Палати, з 1939 до 1991 року приміщення передали у користування міському осередкові Комуністичної партії, а у 1991 – Прокуратурі. Сьогодні ж вважаємо доречним створити тут музейний осередок, присвячений історії української сецесії із постійною та змінною експозиціями, які б дозволили відвідувачам сформувати цілісне уявлення про розвиток цього мистецького напрямку в нашій країні. Добрими зразками популярності подібних проектів у Європі є музей віденського «Сецесіону» та «Громадський дім» у Празі.

Вболіваємо за гідну оцінку українського мистецького спадку і його популяризацію у світі. Будемо раді підтримці нашої ініціативи та з інтересом вислухаємо ідеї та думки щодо її втілення.

 

Пишіть нам - [email protected]

У вівторок 18 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Джехена Нужейма «Майдан» (Єгипет-США, 2013).

Хочеться вірити, що поява цього фільму – один з проявів небесного сценарію, який написаний для українців.

У Єгипті все відбувалось майже як у нас. На перший – поверховий – погляд це майже неможливо. Адже Єгипет і справді інша країна – ментально, історично, релігійно. Він настільки далекий від нас, що окрім пірамід та морських курортів, пересічного українця у ньому нічого не цікавить.

Але насправді цей фільм про нас. Адже Єгипет зовсім недавно (якихось три роки тому) пережив схожу революцію. Зі своїм майданом і тираном, брутальною поліцією і слабкою опозицією, зі своєю кров’ю та сльозами. Зі своїм варіантом епічного протистояння Добра і Зла. І талановиті кінематографісти практично за слідами революції встигли зняти хороший і правдивий фільм про людей та їхню революцію.

Зараз це, можливо, найпотрібніший фільм для України. Розповідаючи про чужу боротьбу, чужий біль та чужі радості, фільм виглядає кінематографічною проекцією нашої революції. Інколи навіть здригаєшся від співпадіння власних думок чи українських реалій з ідеями та кадрами цього арабського, але і дуже європейського за духом фільму. Вкотре дивуєшся, наскільки люди по-справжньому схожі у своїх чистих намірах і однаково огидні у брудних діях. Наскільки гарними є обличчя у революції та потворними - гримаси деспотії.

Фільм «Майдан» – найкраща інтродукція у світ єгипетського кіно та української революції. А з точки зору мистецької якості, мабуть, найкращий на сьогодні фільм про революцію, який було створено від часів “Броненосця Потьомкін”.

Приходьте! Будемо разом дивитися та спільно думати…

Олег Яськів

 

Jehane Noujaim, The Square, 2013

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 16 лютого з 19:00 до 21:00 у кав’ярні-галереї «Штука» - акустичний концерт Джошуа Претта.

На своїй Інтернет-сторінці Джошуа розповідає: «Я люблю грати та співати пісні усіх жанрів! Рок, поп, джаз, блюз, кантрі і це ще не все… Люблю кавери, але в жодному випадку не припиню писати власні композиції». І хоч найчастіше концертує разом із гуртом, але не уникає камерних акустичних виступів. У музиканта вже є один студійний альбом “Broken Without You”, зараз триває робота над наступним.

Вхід вільний.

14 та 15 лютого, у п’ятницю і суботу, о 20:00 кав’ярня «Штука» запрошує на музичні вечори «Ліричні відступи». За фортепіано - Марія Паньків.

З нагоди Валентинового дня підготували добірку романтичних мелодій. Також 14 лютого закоханих у «Штуці»  чекатимуть приємні сюрпризи.

Вхід вільний.

Якщо відзначаєте Валентинів день, обов’язково навідайтесь удвох в «Штуку»: у святковий час обмінюватимемо поцілунки і щасливі посмішки на невеличкі подарунки.

У четвер 13 лютого о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на розмову Клубу шанувальників Галичини про блаженного отця Омеляна Ковча, беатифікованого Папою Іваном Павлом ІІ в час візиту до Львова у 2001 році. Розповісти про пароха має намір отець Олег Кобель – голова Комісії «Справедливість і мир» Стрийської єпархії УГКЦ, блогер.

Українська греко-католицька церква є одним із головних суб’єктів українського національного відродження, а митрополити Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий - найбільш знаковими постатями церковних провідників-патріотів, зразками величі духу, співпереживання, відданого служіння Богу та людям у поєднанні з гострим розумом і далекоглядністю.

До священнослужителів такого гарту належав і отець Омелян Ковч – чудово освічений, альтруїст, правдивий душпастир. У 1919 році став капеланом УГА, з 1922 до 1943 року – парафіяльний священик у Перемишлянах. Його життя обірвалося у Майданеку в 1944 році, куди він потрапив за хрещення євреїв під час німецької окупації. До останнього Омелян Ковч був вірний своєму покликанню, що є добрим прикладом любові до ближнього і у сьогоднішній складний час: «Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».

Під час зустрічі відбудеться показ польського документального фільму Ґжеґожа Лінковського «Парох Майданека», знятого у 2005-му році.

 

Блог отця Олега Кобеля - http://olehko.blogspot.com/

У середу 12 лютого Школа конкурентних рішень “KI SCHOOL” презентуватиме у «Штуці» розмовний клуб «КіноКава» - новий проект мовних тренінгів. Початок о 18:30.

Заплановані:

• перегляд та обговорення англійською короткометражки "Steve (coming for tea)";
• вивчення у неформальній атмосфері слів, які розкривають величезний спектр людських емоцій та особливості характеру;
• поговоримо про дружбу, самотність, кохання, людяність, щирість, агресію, егоїзм, любов — усе, що творить емоційну картину світу людини.

Вхід на перше заняття розмовного клубу безкоштовний. Більш докладна інформація за ланкою - http://school.karpaty.info/learning/english/special/