15 травня, у суботу, о 18:00 у кав’ярні «Штука» заплановано вечір фортепіанних каверів від Миколи Лахмана, вхід вільний.

Звучатимуть авторські версії мелодій “The Beatles”, Стінґа, Джо Кокера та інші популярні мотиви.

У вівторок 11 травня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Сюзан Бір "Відкриті серця" (Данія, 2002).

Олег Яськів: "Інколи випадково побачений фільм чи віднайдена книга нагадують нам наскільки крихке людське життя, наскільки складно проконтролювати свою долю, наскільки небезпечними є сильні почуття, особливо коли вони приходять у невідповідні моменти. Але хіба можна отримати їх на замовлення, хіба легко побудувати свою долю заповнивши to-do-list в органайзері? Весь колос світової культури, від античних трагедій і до сучасних кінодрам, спростовує такі легкі надії. І навіть мистецтво не сильно допомагає, а швидше розраджує чергове серце, зламане незбагненною долею.

Тим не менше ми знову і знову звертаємося до мистецтва, щоб делегувати свої життєві поразки екранним героям, ніби просячи долю позбавити таких випробувань, а якщо ні, то здобути моральні сили, щоб владнати з сильними почуттями, не зруйнувавши ані свого, ані чужого життя. Але для того щоб мистецтво діяло і ставало по-справжньому корисним, воно повинно бути чесним та сміливим і обов’язково стояти максимально близько до людини. Саме таким і намагається залишатися данське кіно, від часів ще “німого” Карла Теодора Дрейєра і до сьогодні.

Можливо, саме у сміливості данського кінематографу слід шукати відповідь на питання успішності данського суспільства. Сміливо дивитися в очі людським слабкостям, вголос говорити на інтимні теми, жорстко табуювати будь-яке моралізаторство, забувати про соціальну сегрегацію, навіть якщо  глядач після перегляду залишиться наодинці з розв’язком закінчення історії.

Сюзан Бір поступово займає провідну сходинку серед чемпіонського п’єдесталу скандинавського кіно. На тлі неврівноваженого Трієра, непослідовного Вінтерберга, розпорошеного Моланда, соціопатичного Каурісмякі, усіх цих яскравих талантів, які тривалий час засліплювали її місце, саме ця жінка залишається найбільш суголосною нашому часу, найкращою психологічною партнеркою урбаністичного європейця, який вже давно не дбає про хліб насущний, а натомість блукає в лабіринті моральних пасток. Втім, її здатність виходити поза межі європейського контексту підтверджена успішними кінопроектами у Сполучених Штатах. Особливо це відчувається у міні-серіалах (“Нічний адміністратор”, 2016 та “Відіграти назад”, 2020), де вона ані на йоту не поступилася якістю художнього фільму на догоду новочасному популярному формату серіалів.

“Відкриті серця” зняті у рамках маніфесту Догма-95, започаткованого Ларсом Трієром та Томасом Вінтербергом як протест проти комерційно дорогого і орієнтованого на обивателя кіно. Попри жорсткі правила фільмування, яких мало хто, втім, дотримувався, головним наслідком Догми стало те, що їхні фільми зуміли виразити людські емоції значно глибше, ніж американські чи європейські блокбастери і мелодрами. Це не повернуло їм масової аудиторії, яка все ще мислить у парадигмі високих бюджетів, драматичних спрощень, спецефектів і попкорну, але для тих, хто хоча б трохи тямить у мистецтві кіна, ще раз промалювало роздільну смугу у кіно між мистецтвом і атракціоном.

Отож фільм, залишаючись у рамках невисокого бюджету та необробленого зображення, втім, вистрибує з гамівних рамок Догми і декорує історію стосунків між чоловіком та його жінками атмосферним саундтреком інді-рок співачки Anggun та бездоганною грою акторів, зокрема Соні Ріхтер та Мадса Міккельсена. Сценарій, як згодом стало звично для кращих фільмів режисерки, немов зумисно провокує гучні емоції у глядача, викликаючи неодмінний внутрішній конфлікт щодо моральних меж найвищих почуттів. Розповідати сюжет перед переглядом не варто, тому що саме його розгортання складає головну інтригу.

Головні питання у кращих фільмах Сюзан Бір лежать у сфері моральності: чи залишати партнера, який трагічно став неповносправним, заради кохання; чи персональне щастя важливіше, ніж загальне добро; як відповідати на насилля проти особи. Її фільми дають сильніші імпульси для роздумів, аніж книги відомих психологів чи соціологів, не кажучи вже про різноманітних тренерів з успішності, тому що на її боці стоїть мистецтво форми – аудіальної та візуальної, мистецтво слова – промовленого чи мовчазного, мистецтво свідчення, бо історії її героїв часом переконливіші, ніж клінічні чи журналістські кейси.

Фільм “Відкриті серця” – це розповідь про великі почуття на тонкій червоній лінії, що розмежовує добро і зло, правду і гріх. Так, він може викликати опір, гарячу дискусію, але точно не залишить байдужим. Тому що торкається стількох сторін людських пристрастей, що дозволяє вірити щирості режисерки у її прагненні зрозуміти людину яка прагне залишатися справжньою, виправдати її у намаганні шукати своє щастя, навіть переступаючи червоні лінії суспільної моралі".


Elsker dig for evigt, Suzanne Bier, 2002

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

9 травня, у неділю, о 18:00 запрошуємо на улюблені мелодії з кіно. За фортепіано Олексій Карпенко, резервація - 097 5868195.

Програма:
- Lady Gaga, Bradley Cooper - "Shallow" - із к/ф "Народження зірки";
- Yann Tiersen - "Amelie" із к/ф "Амелі";
- Yann Tiersen - "La valse d'Amelie" із к/ф "Амелі";
- Ramin Djawadi - "Main theme Game of thrones" із серіалу "Гра престолів";
- Roy Orbison - "Pretty woman" із к/ф "Красуня";
- Justin Hurwitz - "Mia and Sebastian's theme" із к/ф "Ла-ла-ленд";
- "How far I'll go" із мультфільму "Ваяна";
- Jean Pierre Taieb - "Running after my fate" із к/ф "Розділювач";
- Leonard Cohen - "Hallelujah" із мультфільму "Шрек";
- Whitney Houston "I will always love you" із к/ф "Охоронець";
- Celine Dion "My heart will go on" із к/ф "Титанік";
- "Let it Go" із мультфільму "Холодне серце";
- Hans Zimmer - "Time" із к/ф "Початок";
- Hans Zimmer - "Maine theme Interstellar" із к/ф "Інтерстеллар".

У суботу 8 травня о 18:00 запрошуємо на “Фортепіанний мінімалізм” від Олексія Карпенка. Резервація — 097 5868195.

Програма:

- Philip Glass - "Metamorphosis" 1-5;
- Philip Glass - "Mad Rush";
- Ludovico Einaudi - "Una mattina";
- Ludovico Einaudi - "Elegy for the Arctic";
- Yiruma - "Kiss the rain".
Любі гості,
зауважте, що сьогодні і завтра зміни у нашому графіку праці: cьогодні, у суботу, працюємо до 17:00, завтра святкуємо Великдень, а у понеділок з 10:00 знову радо запрошуємо на каву.

З 1 травня запрошуємо на шосту персональну виставку Оксани Давидюк у Львові “Молекулярне Воскресіння”. Оглянути експозицію можна щодня з 10:00 до 19:00 до кінця місяця, вхід вільний.

Оксана Давидюк розгортає у своїх роботах розповідь про диво життя, Божу силу і досконалість його творіння. Завдяки художній і теологічній освіті, постійному зануренню в молитву, бачимо образи з багатою і складною композицією, вивершеними деталями і глибоким змістом.

Нова виставка виросла з текcтів Святого Письма — 37 глави книги пророка Єзикіїля, 5 і 6 глави Євангелія від Йоана, - і фактично, ілюструє пророцтво воскресіння: “Рука Господня була на мені, і вивів мене Господь у дусі й поклав мене серед долини; долина ж та була повна костей. Обвів він мене навкруги них, і ось було їх дуже багато по долині, і всі вони були пресухі. І промовив до мене: "Сину чоловічий! Чи оживуть ці кості?" Я відповів: "Господи Боже, ти знаєш". Тоді сказав до мене: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь». Я прорік, як мені було наказано; і як я пророкував, виник шум, і ось настав рух, і кістка до кістки стала наближатись. Глянув я - як ось на них жили, і поросли вони тілом, а зверху вкрила їх шкіра, та не було в них духу. І він сказав до мене: "Проречи до духу, проречи, сину чоловічий, і скажи до духу: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди духу, та й подихни на оцих повбиваних, щоб вони ожили." І я прорік, як він заповів мені; і ввійшов до них дух, і вони ожили та повставали на ноги - сила-силенна люду..."


Про авторку

Оксана Давидюк народилась у 1968 р. У 1987 р. закінчила відділення художнього розпису Львівського училища прикладного мистецтва ім.І.Труша. На становлення художниці вплинула тісна творча дружба з Карлом Звіринським з 1983 до 1996 року.

Роботи експонувались на персональних виставках у Астані (Казахстані), Москві, Києві (Державний музей декоративного українського мистецтва), Рівному (галерея «Євро-Арт»), Луцьку (Галерея мистецтв Волині), Самборі (Історико-етнографічний музей «Бойківщина») і п'ять разів – у рідному Львові (В музеї етнографії та народного промислу, в Музеї історії релігії , у Львівському Палаці Мистецтв).

У червні 2019 року відбулась велика персональна виставка “Торжество православ'я або шлях додому” у Черкаському художньому музеї. Мала прокотитись великими містами усієї України, проте карантин поставив намір на паузу.

У неділю 21 березня запрошуємо на концерт "Південні вітри" Миколи Лахмана (гітара) та Ореста Наконечного (акордеон). Початок о 18:00, вхід вільний.

Серед іншого прозвучать:
- John Legend "All of me";
- Joe Henderson "Blue bossa";
- Astor Piazzola "Libertango";
- Django Reinhardt "Minor swing";
- Paul Robeson "Four river";
- Mireille Mathieu "Paris un tango".
У вівторок 16 березня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Ганса Петера Моланда "Досить добра людина" (Норвегія, 2010).

Олег Яськів: "Здатність приймати світ і долю навіть коли вони здаються несправедливими – це справжній дар. Усміхатися при непривітних життєвих ситуаціях, продовжувати любити тих хто відвернувся, пробачати умисно вчинене зло – хіба не достойний образ для кінематографічного портретування?

Саме такого героя зображує норвезький режисер Ганс-Петер Моланд у своїй екранній притчі. І нехай естетика і стилістика цього фільму далека від моральної проповіді чи приторної мелодрами, але такий ракурс дозволяє краще виокремити персонажів цієї «людської комедії».

Перед нами сувора скандинавська комедія, якщо можна так дещо парадоксально сказати. Її сміх не те що стриманий, а іншої природи. Він – результат накладання незламного характеру північної людини на сувору життєву і природну дійсність. Навіть мінімалістична, повільна і трохи похмура стилістика фільму, яка контрастує з його іронічно оптимістичною назвою, викликає радше не дисонанс, а необхідність просто змінити фокус глядацького сприйняття.

У чомусь це, звичайно, постмодерне кіно, яке «грається» стилями та образами. Ніби екзальтовано-коміксні тарантінівські персонажі опинились раптово висадженими посеред холодної скандинавської дійсності: серцебиття скорочується, діалоги згортаються, а пафосна суміш злочинного темпераменту і гріховних спокус повільно, немов нашвидкуруч намальована акварель, вистигає під північним вітром.

Стеллан Скарсгард, цей фактурний актор з міцними театральними навичками, багаторічний друг і художній партнер режисера, зіграв цілком органічну для себе роль: стриманого великого чоловіка, який віддає перевагу вчинкам перед словами і чесному життєвому програшу перед викупленою компромісами перемогою.

Безумовно і найголовніше, що це фільм про добро. У всіх його непомітних проявах. Пафос показних жестів, за якими часом маскується лише обгортка від доброти і які так добре знайомі нам з відретушованих вітрин соцмереж, тут залишений поза увагою. Перед нами чесні образи, позбавлені гламурної привабливості філософії успіху. Їхні грубо вирізьблені брейгелівські риси зупинились заледве на порозі світу босхівських образів, якраз на тонкій лінії балансу між реалізмом та вигадкою, яка не дозволила перетворити фільм на моралізаторську сатиру або ж на постмодерністське інтелектуальне піжонство. Не здатні на ібсенівський ефектний драматизм, позбавлені гамсунівської інтелектуальної рефлективності, як і психопатологічної нав’язливості бергманівських образів – герої цього фільму тим не менше переконливі у своїй моральній дискретності. І саме тому цей фільм, попри жанрові запозичення, зберігає домінантний скандинавський присмак невибагливої, але безкомпромісної протестантської етики.

Мультижанровість цього візуально та емоційно лаконічного фільму захоплює і навіть трохи спантеличує: комедійне кримінальне роуд-муві з елементами психодрами – якось так приблизно можна описати “Досить добру людину”, якщо вже задаватися такою ціллю (дехто це назве чорною трагікомедією і також не помилиться). Але не варто цього робити всерйоз, бо як і кожен хороший твір мистецтва – цей фільм, своєю радіаційної сили проникливістю, витікає поза вузькі рамки екранних розваг і просвітлює глибинні портрети людини, яких не лише в інших, але інколи і в собі ми не здатні або найчастіше не хочемо розгледіти.

Ганс Петер Моланд упевнено продовжує тверду лінію скандинавського кіно, профіль якого фактурно виділяється на тлі різноманітного за темпераментами світового кінематографу. Режисер у своїх фільмах не цурається різних жанрів і навіть співпраці з Голівудом, але неодмінно дотримується правди, якою б непривабливою вона не виглядала, і намагається розкрити глибинні почуття, якими б болісними вони не були. Він чесний, а це дуже і дуже рідкісна риса для кінорежисерів, які поставлені перед цинічними вимогами ринку індустрії розваг, а нею кіно у першу чергу було і залишається.

І хоча за сюжетом це історія про повернення чоловіка з кримінального світу до спокійного і мирного життя, проте насправді це історія про повернення до головних речей: кохання, сім’ї, дітей, «сродної» праці, чесних правил життя. Це скандинавська чорна казочка про «що таке добре і що таке погано». Це намальований простим графітовим олівцем психологічно точний, хоч і трохи експресіоністичний портрет «досить доброї людини», якою так непросто залишатися у цьому байдужому і невблаганному світі…"


En ganske snill mann, Hans Petter Moland, 2010

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

14 березня, в неділю, запрошуємо на концерт гурту "Піаніст відпочиває". Початок о 18:00, вхід вільний.

Обіцяють "перетворити вуглець у алмази", а ще неповторні авторські пісні, "кавери, що затьмарюють оригінали, крос-овери, що ходять найтоншими межами".

Серед іншого звучатимуть самба, танго П'яццоли, "Ой місяцю", "Мертвий птах". Коротко - драйв, затишок, емоції.

У неділю 14 березня з 11:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує взяти участь у майстер-класі «Живопис на склі» художниці Тетяни Казанцевої. Тривалість – від трьох годин, ціна – 200 і 230 гривень (для рамки А5 і А4 відповідно), кількість учасників обмежена 12 особами. Для розрахунку потреби у матеріалах просимо про передоплату в кав’ярні або безготівково, реквізити у реєстраційній формі — http://bit.ly/2QSZAxp.

У колекції зразків — вишукані роботи сецесійних художників. Робота виконується у форматі А4 або А5 (скло, дерев'яна рама, туш, акрилові фарби, срібна та золота фольга) та не потребує додаткового оформлення. Взяти участь у майстер-класі та виконати гарну якісну роботу може кожен, незалежно від здібності до малювання, що обумовлено технікою виготовлення, зокрема копіюванням рисунку через скло.